|
(Закінчення. Початок
в попередньому номері)
…А гІрськІ райОни
"не потЯгнув" І лІс
Якщо для рівнинних та приміських районів міграція - справа порівняно молода, то
жителі гірських регіонів і в давні часи "топтали" доріжку на Захід: роботи для
всіх працездатних не вистачало. Тому рівень життя гірських сіл завжди був не
дуже високим. Кандидати в депутати, які чимало попоїздили по горах під час
передвиборної кампанії, розповідають, що й зараз є села, де люди навіч не бачили
гривні.
Заступник голови Сколевської райдержадміністрації Михайло Гнатишин також
підтвердив: за кордон людей штовхає безробіття. "Живі" гроші на руки одержують
лише бюджетники або працівники лісової галузі, яка, природно, "вмістити" всіх
бажаючих не може. За офіційною статистикою, у районі з 50-тисячним населенням
(із них майже половина - працездатного віку) близько двох тисяч безробітних (що,
швидше за все, не відповідає дійсності, їх набагато більше. - Л.Н.). Понад 200
жителів району претендують на одне робоче місце. Останнім часом тут з'явилося
лише 12 вакансій у спільних чи приватних підприємствах. Філії ж львівських
заводів уже давно не дають про себе знати.
 Всі
населені пункти, окрім одного - Нижнього Синєвидного, мають статус гірських.
Роботи там немає, тому й виїжджають люди за межі рідної домівки. Працюють за
кордоном на будівництві, доглядають за дітьми, хворими, літніми людьми,
прибирають у квартирах, кафе, ресторанах.
- Ніхто нашим людям кваліфікованої роботи не дасть, - каже Михайло Ярославович,
- хоча виїхали на заробітки багато вчителів, інших спеціалістів із вищою і
середньою фаховою освітою. В основному зароблене з великими труднощами і
поневіряннями потім, після повернення додому, фактично проїдається. Одиниці
вкладають ці гроші у приватне підприєм-ництво. Знаю лише одного жителя із села
Верхнє Синєвидне, який спеціально поїхав до Італії на заробітки, щоб потім
відкрити приватне підприємство з переробки молока. Він уже майже реалізував свій
проект, завершує оформлення документів і всіх необхідних дозволів. Збиратиме
молоко в сусідніх селах і вироблятиме молоко згущене.
Зараз у районі ми активно почали розвивати сільський зелений туризм, його
інфраструктури. Саме в цьому вбачаємо хоча б часткове вирішення проблеми зайнятості.
Є чимало бажаючих займатися новим видом підприємництва, але все ще не прийнято
відповідного закону.
Проблеми міграції (у її критичних проявах) торкаються всіх гірських районів
Львівщини: Сколевського, Турківського, Старосамбірського. І оскільки офіційних
програм та досліджень цієї проблеми в державі практично немає (проблеми нібито
не помічають узагалі), чимало здобувачів учених ступенів з успіхом захищають на
цю тему свої дисертації. Цікаві дослідження в Старосамбірському районі
Львівської області провела аспірантка Львівської комерційної академії Ірина
Лапшина. Запустивши анонімну анкету, аби люди не боялися відверто висловлювати
свої думки, вона отримала дані, які великою мірою підтверджують те, про що
емоційно говорили виїздці з Березця та Нового Села.
Найчастіше на заробітки виїжджають люди молоді, з вищою та середньою професійною
освітою. Зі 360 опитаних 51,7% становили чоловіки і 48,3% - жінки. Найчисельнішою
виявилася група 17-27-річних (41,7% мігрантів). Трохи менше тих, кому 28-38 і
39-49 років, - відповідно 28,3 і 26,7%. А людей віком за 50 - усього 3,3%.
Найбільше мігрантів із вищою освітою - 36,7% (із середньою спеціальною - 26,7%,
середньою - 15%, а з незакінченою вищою - 13,3%). Найчастіше виїжджають через
турфірми й турагенції, маючи візи на нетривалий час. Тож залишаються в далекій
країні нелегально, не маючи достатніх даних ні про неї, ні про можливості свого
працевлаштування, ні про місце подальшого проживання.
У ході анкетування гіпотеза про нелегальний характер виїздів на роботу
підтвердилася у 38,3% випадків. Люди дуже ризикують, щоб заробити хоч трохи
грошей. Причина їхнього виїзду - тривала відсутність роботи. Навантаження на
одне робоче місце 2000 року в Старосамбірському районі становило 270 чоловік!
Підтвердилося, що заробітки за кордоном не такі вже й великі (втім, це значно
більше, ніж у рідній країні, не кажучи вже про тих, хто тут залишився без роботи
взагалі). У середньому за свою працю українці одержують 236 дол. США. 26,7%
опитаних мали 100-200 дол. середньомісячного доходу. Приблизно стільки ж
одержували по 200-300 дол. На 300-400 дол. могли розраховувати 21,7% опитаних. І
лише 8,3% відповіли, що заробляли 400 і більше доларів на місяць.
Привезені з-за кордону "капітали" нечасто йдуть на становлення власного бізнесу:
люди бояться вкладати гроші, щоб потім їх не втратити, оскільки не бачать ніяких
гарантій. Тому вся зароблена валюта йде в "тінь", під подушку, а потім
вибирається звідти порціями. Що стосується потенційних мігрантів, то більшість
опитаних планують і надалі виїжджати за кордон. У кожному разі, про це заявили
70% тих, хто заповнив анкети. І чим більша сім'я, тим більше в ній заробітчан.
Однак більшість хочуть повернутися назад. А взагалі, людей зараз долають апатія,
песимізм, невір'я в кращі перспективи і недовіра до влади...
Проблема міграції, природно, торкнулася й міст. Окрім масової робочої сили, на
трудові заробітки виїжджає і найбільш освічена частина - викладачі вузів,
науковці, творча інтелігенція. Так, за офіційно не підтвердженими даними
економістів Львівського інституту регіональних досліджень, з України за час
останніх міграційних процесів виїхало близько п'яти тисяч науковців, причому,
природно, не найгірших. Лише "Львівська політехніка", приміром, втратила понад
50 висококласних викладачів - вони теж поїхали по гроші. І заробляють у тій-таки
Польщі не більше 400-500 дол. на місяць, тоді як їхні польські колеги (не кажучи
вже про американців із місячним окладом 30-40 тис. дол.) отримують за ту ж саму
роботу вдвічі більше. Однак нам не до порівнянь...
В інституті регіональних досліджень я почула думку, що на нинішньому етапі
економічного розвитку України міграція - це не так уже й зле. У кожному разі,
люди мають роботу і певний заробіток, тому можуть утримувати свої сім'ї. А
інакше невідомо, що було б. Окрім того, дехто примудряється поліпшити свої
житлові умови, дати дітям освіту... І це - дивовижна річ. Країна з
"напівмертвою" економікою й допотопним соціальним захистом примудряється не лише
не померти з голоду, а ще й забезпечувати своє майбутнє! Воістину наш народ унікальний,
і кожному його представнику можна ставити пам'ятник за виживання в нинішніх
умовах...
А про жінок - закордонних працівниць - я взагалі почула дивовижні речі. Виявляється,
мігруючи за кордон, долучаючись до європейської інтеграції і цивілізації, вони
отримують позитивний комплекс свободи. Стають упевненішими, незалежними і
захищеними, чого не було ще кілька років тому, коли наші "домоправительки",
особливо в західних областях, були повністю під каблуком у свого коханого
чоловіка, який нерідко добряче випивав і ще частіше лупцював дружину. Тепер таку
незалежну спробуй зачепи - відразу втече за кордон. Тому, на думку психологів і
соціологів, ми мусимо належно оцінити те, що жінка відчула себе вільною людиною.
А прив'язка до не зовсім комфортних умов, тяжкої праці й усього іншого
сприймається як явище тимчасове.
МІграцІЯ може стати
реальною загрозою
длЯ держави
Над проблемами міграції, в основному жіночої, активно працює на Львівщині і
центр "Жінка для жінки", очолюваний Любов'ю Максимович. Люба висловила свій
погляд на реально існуючу проблему.
- Сьогодні на заробітки виїжджають жінки віком від 17 до 50 років, інколи й трохи
старші. І всі вони стають свого роду товаром, адже будь-яка нелегальна праця -
це певна форма насильства, примусу і приниження, порушення прав людини. За
виснажливу роботу наші жінки одержують значно нижчу зарплату, ніж "доморослі"
працівниці. Ми провели, вважаю, унікальний експеримент, переславши в Італію, де
масово працюють наші українські жінки, тисячу анкет. Вони заповнювалися там, у
тих умовах, тому найбільш цінні для нас. Частину відповідей ми вже одержали, і
тому є про що говорити конкретно.
- І що вам особливо впало у вічі?
- По-перше, виїжджають в основному дівчата й жінки, у яких в Україні залишається
серйозна прив'язка: батьки, діти, чоловіки, господарство. Причина виїзду -
буквально порятунок сім'ї від голодної смерті, у кращому разі - бажання заробити
на житло, навчання дітей. На заробітки вирушають учителі, медики, кандидати
наук, інженери тощо, тобто не найгірша частина населення країни. А там вони
працюють прибиральницями, няньками з догляду за дітьми та з догляду за хворими.
У кожному разі, з усього переліку названих нами професій жінки стовідсотково
відзначили лише ці три. Була тільки одна анкета, в якій молода дівчина
зазначила, що працює секретарем-референтом, оскільки добре знає англійську мову.
Багато хто повернувся до Італії на заробітки повторно: зароблені раніше гроші
"проїли" і тепер знову треба поповнювати "запаси". І хоча під час перебування за
кордоном на наших мігрантів чатує чимало небезпек і прикрощів, практично всі про
це намагаються не думати, адже є реальна можливість заробити. Звісно, держава
намагається створювати якісь альтернативи, щоб затримати людей тут, та поки це
не стане державною політикою, пріоритетом, доти еміграційна проблема набиратиме
обертів.
А її супроводжує і проблема демографічна. Смертність у нас вже вдвічі перевищує
народжуваність. І це страшно. Кажуть, у Чернівецькій та Тернопільській областях
є цілі села, де всі жінки виїхали на заробітки. Залишилися старі, діти і частина
чоловіків. На щастя, у наших селах я ще бачила молодих жінок, юнаків та дівчат,
яких за певних умов можна затримати в Україні і які з радістю працюватимуть.
Тільки треба показати їм світло в кінці тунелю, створити трохи кращі умови. Наші
люди катастрофічно бідні, а бідних легше обдурити, вони не знають своїх прав,
втрачають надію на державу і від безвиході їдуть у чужі країни.
- Та вирішення однієї проблеми, тим більше вирішення тимчасове, породжує інші -
розлучення, діти, що залишилися без нагляду і, головне, без материнської любові.
Заповнити ці прогалини буде практично неможливо...
- Так, сьогодні ми голосно говоримо про те, що розпадаються сім'ї, що діти
стають безконтрольними, нерідко поповнюють ряди криміналітету. Я була в одному
сільському магазині, де на вітрині виставлено лише по одному зразку товару. Основну
масу товару продавець тримає в себе вдома - щоб не вкрали. Крадуть, розбивають
вітрини магазинів 12-13-річні підлітки, і не через те, що їм нічого їсти, більшість
із них може купити цукерки, печиво, - а тому, що їх ніхто не контролює, не
виховує. Ось у чому проблема. Мама заробить гроші, але вона може втратити
дитину. І тоді їй не вистачить усього заробленого, щоб врятувати і поставити на
ноги своє чадо. Час неможливо повернути назад. Наша держава навіть серйозно не
замислюється над тим, яких втрат може зазнати уже в недалекому майбутньому...
- Знаю, вас дуже турбує проблема міграції молодих дівчат, яких під виглядом
працевлаштування силоміць затягують у секс-бізнес.
- Якщо по закінченні школи дівчина не пішла вчитися далі і не знайшла роботи, не
виключено, що шукатиме ту ж таки роботу через якісь сумнівні фірми, компанії,
які пропонують вигідні контракти, високооплачувану працю за кордоном. Мало хто
замислюється - а з якого це дива, за які заслуги пропонуються всі ці ласі кусні?
І дівчата досить часто потрапляють на гачок.
Та є й інші випадки. Недавно через одну польську фірму японці "зафрахтували"
двох львівських танцівниць. Умови були нормальні, дівчата підписали контракт і
домовилися про час вильоту в Токіо, природно, за рахунок сторони, яка викликає.
Однак перед вильотом зайшли проконсультуватися в наш центр, де їм докладно
пояснили, на що за кордоном у першу чергу варто звернути увагу. "Накладки"
почалися відразу ж після прильоту до Японії. То не та людина їх зустріла, то чомусь
виявилися два різних контракти, то паспорти хотіли забрати. Але львів'янки
повелися розумно: паспортів не віддали, а переночували і наступного дня (добре,
що квитки були в обидва кінці) вилетіли до Львова. Прибігли до нас ледве живі.
Поляки спробували повернути гроші за квитки, але після розмови з юристом охолонули.
Добре, що все скінчилося благополучно, а могло ж бути інакше. Сьогодні за фактом
торгівлі живим товаром на Львівщині заведено лише одну кримінальну справу (в
Україні - 157), дуже важко юридично це довести.
- Тож у міграції, працевлаштуванні за кордоном ви не бачите жодних позитивних
моментів?
- Ризикну викласти свою власну думку. Україна має домагатися укладання
міждержавних угод на легальне працевлаштування своїх громадян, оскільки
тимчасово сама не може впоратися з цією проблемою. Так, як ми працюємо з Чехією.
Тоді кожен тимчасовий мігрант почуватиметься за кордоном впевнено, не
боятиметься, що його першої-ліпшої хвилини можуть вислати за межі держави. Окрім
того, він отримає право працювати за спеціальністю чи принаймні претендувати на
таку роботу. Зможе розраховувати бодай на мінімальну соціальну допомогу і
медичне обслуговування. І, що не менш важливо, така людина по праву стане
репрезентантом нашої країни, про яку й судитимуть інакше. А на сьогодні Україна
у багатьох асоціюється з проституцією та нелегальною міграцією. І який ми цим
створюємо іміж для своєї країни?
Зараз люди, котрі нелегально виїжджають працювати за межі України, живуть у
ситуації постійного стресу. Якими вони повернуться додому? Ми сьогодні ще не
розуміємо всього того, що очікує Україну через якихось два-три роки. Міграція в
її теперішньому вигляді породить величезний пласт проблем. Я вже не кажу про
жертв секс-бізнесу. Якщо молода дівчина працювала в ньому певний час, її психіка
вже ніколи не набуде норми.
У цієї проблеми я бачу ще один бік. Хронічне безробіття викликає в людей апатію,
пасивність. Вони дедалі частіше запитують: що ви нам дасте? І це теж лихо
держави. Тому треба частіше загострювати увагу на тому, що ми самі повинні
заробляти собі на життя. Але держава на старті зобов'язана нас підтримати. І
оскільки вона не може допомогти всім нужденним, варто було б підтримати спочатку
окремих людей, нехай це буде одна людина в селі, але така, яка хоче змінити
ситуацію. Дати їй кредит, виділити адресну допомогу і створити умови для
реалізації її планів. І коли навколишні побачать, що можна самостійно змінити
своє життя, коли вони переконаються в цьому на конкретному прикладі, до такої
роботи потягнуться й інші. Але сама держава має зробити перший продуманий крок.
...Ось такий суперечливий вийшов матеріал про проблеми міграції. Але це те, що
"писалося з життя", те, що сьогодні "болить" тисячам, а може, й мільйонам наших
співвітчизників. І не чути цього, вдавати, що проблеми не існує, - означає йти
проти власного народу. Проти нас із вами.
ОфІцІйне безробІттЯ
в УкраЇнІ на 1 квІтнЯ становить 3,9%
Рівень безробіття в Україні за даними на 1 квітня дорівнює 3,9%. У цілому в
країні зареєстровано 1,1 млн. безробітних, повідомляє Держкомстат.
Порівняно з 1 березня 2002 року кількість безробітних практично не змінилася,
проте скоротилася на 6,1% порівняно з 1 квітня минулого року.
Найвищий рівень незайнятих зареєстрований у Рівненській (7,6%), Тернопільській
(7,1), Чернівецькій (6,0), Волинській (5,9) областях. Найнижчий - в Одеській
області (1,7) і Криму (2,7), а також у Києві (0,6) й Севастополі (0,9%).
Навантаження на одне робоче місце в середньому по Україні становить 10 чоловік.
Найбільша кількість людей претендує на одне робоче місце в Рівненській області -
33. Трохи краща ситуація в Тернопільської й Івано-Франківській областях - 29
чоловік. Найменше навантаження на вакантну посаду в Донецькій і Харківській
областях - 4 і 6 чоловік відповідно.
Середній розмір допомоги по безробіттю в березні дорівнював 95,41 грн. Як
прожити на такі гроші, статистики, ясна річ, не повідомляють.
|
