home

"Четверта хвилЯ украЇнськоЇ емІграцІЇ"

Інтерв'ю з народною артисткою України, магістром зовнішньої політики і дипломатії Оксаною Білозір.
- Сьогодні таке велике свято - День матері! Ви вже вдруге приїхали сюди, в Італію. Хотілось би дізнатись, які відчуття ви переживаєте?
- Звичайно, коли я вихожу на сцену перед такою аудиторією, яка вже сьогодні має офіційну назву "Четверта хвиля еміграціі", в мене болить душа. Адже ці люди не вдома, не біля своїх сімей! В той же час, мені дуже радісно, що ми маємо таке щастя і такі можливості бачитися, де би ми не були, збиратися, згуртовуватися і проводити ті чи інші свята.
І тут треба відзначити роль нашої Української Греко - Католицької Церкви тому, що по всьому світі, де я їзджу, наша церква є тим осередком, серцем, притулком душ наших з тих чи інших причин вимушених покинути рідну землю.
А що стосується сьогоднішнього приїзду, то я помічаю дуже велику різницю між тим разом, коли минулого року я приїзджала і теперешнім. В людей, які минулого разу були присутні на концерті, відчувалася внутрішня дипресія. Цього разу все було по - іншому. Люди побачили, що вони не є одинокими, що їхні проблеми ще когось турбують, крім них самих.
На цю тему і відбувся Форум, вперше в Італії! На цьому Форумі було прийнято дуже важливу резолюцію. Не все в цій резолюції має можливості для реалізації по тим чи іншим причинам, але душа кричить, душа це виклала у відповідному документі і цей документ ми відвеземо на Україну. І я виголошу спеціальну промову - звернення до депутатського корпусу, звернення до Президента, звернення до Уряду нашої держави і звернення до всіх громадян України про те, що ця проблема є, що ми про неї говоримо, що ми будемо її вирішувати разом.
- Яким Ви бачите майбутнє цих жінок, які тимчасово на території Італії?
- Ясна річ, що багато цих людей залишиться, тому що вони звикають до цього способу життя, адаптуються до цієї культури поведінки. Прожити такий великий проміжок часу, пройти таку глибоку трансформацію, потім проходити адаптацію в Україні звичайно важко, тим більше для жінки. Для кожної жінки важливо постійність. Тому звичайно більшість людей, які зможуть легалізуватися, залишаться тут, в Італії. Вони будуть старатися перевезти свої сім"ї сюди. І це абсолютно нормально. Дай Боже тільки, щоб їх сім"ї збереглися. Звичайно, родинний зв"язок емігрантів з Україною залишиться.
Сьогодні не можливо замикатися тільки на проблемах України. Для нас повинен бути відкритий весь світ, так як ми всім хочемо розказати про існування нашої країни. Саме головне для емігрантів - не забувати своєї мови, культури, підтримувати зв"язок із своєю землею.
- Яким чином, на вашу думку, може розвиватись осередок української культури тут, в Італії?
- Основна проблема - організація статусу наших заробітчан за кордоном. Треба чітко розмежувати дві діаспори: четверту хвилю економічної діаспори і політичну діаспору, яка була тут вже раніше. Сьогодні надзвичайно сприятливий момент у світі. Цю проблему не можна розглядати тільки в Україні або в Італії. 21 століття - це століття гуманізму, правових засад, родинних цінностей. Зараз проводиться утворення так званої Нової Європи. ЇЇ засади - це родина, сім"я, щирі взаємовідносини і взаємодопомога між людьми. Зараз українська еміграція переживає процес самовизначенності, ідентифікації, представлення у багатонаціональному спектрі культури своєї культури.
- В минулому році ми попросили надсилати матеріали про програму партії Ющенка. Ми би хотіли знати, чи можливо налагодити прямий зв"язок з депутатами України ята нашою єдиною україномовною газетою в Італії?
- Звичайно, ми навіть шукаємо можливості для того, щоб предоставляти можливості надання об"єктивної інформації. Я являюся членом комітету закордонних справ, головою підкомітету Євроатлантичної співпраці, голова постійної комісії в роботі з діаспорою. Моя робота полягає в тому, щоб зареєструвати і надати пізніше можливість на підставі реєстрації можливість якнайбільшій кількості наших громадян за межами країни право проголосувати. Це є ініціатива партії "Наша Україна", яку я як народний депутат, буду виконувати.

Дует "Писанка": Оксана СавЧук
та Іван Кавацюк у вІЧному РимІ

Ви перший раз приїхали до Італії? Чи Вам тут подобається?
– Ми не вперше на цій святій землі. Перший раз ми були в 1992 році, саме в той час, коли так само гуртувалась християнська родина перехоронення Йосипа Сліпого. Для нас залишились ці дні в серці на завжди. Ми просили Бога, щоб ще колись повернутись сюди. Звичайно, ви знаєте, що ми проїхали дуже багато країн світу: всю Америку, Канаду, Францію, Німеччину, Австрію. Але, для нас Італія, Рим - це щось особливе. Особливо зараз, коли так багато тут нашої родини християнської. Для мене особисто, цей концерт - не дуже весела подія. Але вона для мене дуже близька тому, що я відчуваю єднання людей. І, якщо, хоча б, зернятко добра ми принесли цим людям з України і вони відчули, що про них пам'ятають, а Великодні – це особливі дні, коли родина має бути разом.
Вона має єднатися, навіть був такий звичай: всі мали дзвонити в дзвоники, щоб скликати родину на свята. І дзвонять дзвони на Україні, але родина далеко зараз, роз'єднана родина. Родина - це маленька церква, а для церкви зараз дуже тяжкі часи. І тому, коли я відчуваю таке єднання зараз, то вже мені добре на душі від цього. Я тішуся цим, що Українці наші вміють бути гарними. Я прошу Бога, що б вони морально витримали цей непростий час і щоб вони поскоріше повернулися додому, щоб ми на своїй землі вже їх бачили, щоб дітки їхні були з мамами і щоб була єдиною родина наша, щоб менше було роз"єднаною.
І це щось надзвичайне, що робить українська греко – католицька церква, це, можливо, поки що не всі розуміють, яка це велика праця і велика справа єднати людей на чужій землі. Це щось надзвичайне. Тому низенький уклін всім – всім людям, всім організаторам цих свят. Я хочу всім їм подякувати. Якщо ми хоч трішечки прислужилися, то зернятко добра ми цим людям залишили. Я чула тут знаходяться всі мої рідні, і буковинці і франківці, наші краяни, зі Львова, з усіх куточків України. Я їх дуже всіх люблю, я їм хочу подякувати, що вони такі гарні.
– Які у вас плани на майбутнє? Де ви плануєте наступні гастролі?
– Дякую. Ви знаєте, ми завжди дякуємо Богу за кожний прожитий день, і майже ніколи не плануємо. Але у нас так багато роботи, що я можу поділитись з вами. Ось на днях ми маємо випусти нові компакт диски. Зйомки нового фільму - духовна програма пісень отця Валерія Сиротюка. І звичайно, ми готуємось до поїздок за межі України, на міжнародні конкурси, я думаю, що це буде якнайшвидше. Мріємо зробити побільше на Україні. Традиційні Великодні концерти на Україні, які збирають велику кількість людей. Таке велелюддя ціле. Ці концерти так само єднають українців в одну родину. Бо в нас є два головних свята - Різдво і Великдень, які ми рахуємо родинними святами. Коли гуртується родина, дітки приходять, середнє покоління, старше... і коли разом люди співають, це щось надзвичайне. Тому багато - багато роботи на Україні також. Я думаю, ви зрозуміли, що це незвичний у нас інструмент - гуцульські цимбали, він ще до кінця не розгаданий. І та робота, яку зараз робить Іван, нові компакт диски, буде для всього світу цікавою. Ця його нова робота на цимбалах, буде маленькою цеглинкою для розбудови української культури у всьому світі. Ось такі наші плани на майбутнє.

Тарасе, ми вже зустрічалися з вами минулого року, ви - добрий приятель наших читачів, вони вже знають про вас дуже багато і слідкують за вашою творчістю, новими проектами та піснями.
– Я працюю зараз над альбомом сучасної духовної музики. Перебуваючи на концертах в Україні, Канаді та інших країнах світу, я побачив наскільки гарно сприймають люди ці духовні пісні.
Справа в тому, що духовні пісні є зовсім різного плану. Є класика, до якої люди вже звикли. Я намагаюсь дати нове обличчя цим старим пісням. І це буде справді сучасна духовна музика. Над цим я буду зараз найбільше працювати. Я бачу, що молодь також їх дуже гарно сприймає.
За 13 років на сцені, для мне дуже важливо донести істину життя до людей, особливо до молоді, так як я є людиною дуже віруючою. Тому я думаю, що цей духовний альбом з'явиться дуже швидко. Меценатом цього альбому виступила сім'я Галина та Василь Думи. Вони минулого разу були тут, у Римі в гостях на концерті і почули мої пісні. І мені дуже приємно, що це не спонсори, а меценати, а це зовсім різні речі.
– Як ви бачите сьогоднішню публіку, чи відрізняється вона від минулого року?
– Хочу сказати, що зараз побільшало молоді. Я не знаю, чи це добрий знак. Молодь шукає свої дороги в житті, що приведуть в майбутньому до покращень. Перебуваючи в інших країнах, молодь вчиться, здобуває нові знання, допомагає розвивати культурні стосунки між країнами.
Українці в Італії по - справжньому щиро, гарно та радісно сприймає артистів, гостей з України. І в тому змін не має. Мені здається, що це є в нашому українському корінні: щирість, гарне відношення, милі посмішки, сьози в очах людей. Я не знаю чи є в інших національностях такі риси характеру.
– На концерті ви сказали, що італійська мрія - це мати українську жінку. Що для вас ідеал жінки?
– Перше, це є напевне мудрість і, справді, є багато жінок мудрих, не розумних, а мудрих. Тобто розважливих, розуміючих життя, які готові підти на жертви заради коханої людини: чоловіка чи своїх дітей. Найцікавіше те, що в інших крїнах не має такого ніжного, близького, рідного ставлення батьків до дітей та дітей до батьків. Тому, перше, що я бачу в жінці, - це її мудрість, відданість, витриманість. Це і є напевно ідеал жінки. І в наших жінок, я знаю, ці риси є. Бо вони заради сім'ї, заради своїх дітей готові підти на особисті ущімлення, дискомфорт, терпіння для того, щоб віддати все для тих близьких людей.
– Сьогодні свято Матері. Щоб ви хотіли побажати дітям, які чекають своїх матерів?
– Я хочу побажати всім: і батькам, і дітям розуміння того, що не завжди гроші, які заробляються, не завжди сприяють щастю. Звичайно, матері та батьки заробляють кошти тут, в Італії, і вони це роблять для своїх дітей, але хочу наголосити, що ці гроші сприяють розрухам в сім'ях. Бо, як я вже казав, деколи батьки будучі на заробітках тут чи де-інде. Тобто вони є трохи іншими, і не в кращу сторону.
– Що ви можете побажати нашим читачам?
– Перш за все, любити свою країну. В кожній країні є якісь свої проблеми для тих людей, які живуть там. У канадців є свої проблеми, я вже не кажу про українців в Канаді, у американців є свої проблеми. Кожен вариться у своєму котлі. Розумієте? І в кожного є якісь свої плюси і мінуси. Але я впевнений, що ця країна має велике майбутнє. Тому я бажаю всім, кохати свою країну, свої сім'ї, поважати один одного, кохати себе, не надміру звичайно (сміється). І звичайно, бажаю щастя і здоров'я, бо на чужині здоров'я справді дуже дуже потрібне.

Перш за все хотілось би познайомитись з вашою групою. Ваша група є досить неординарною. Яким чином виникла ідея створення цієї групи?
– Вся справа в тому, що ми всі вчилися разом в музичному училищі на відділі хорового дирегування. І сам Бог велів спробувати щось створити в такому жанрі.
В першу чергу, ми зробили дві обробки народних пісень "Туман яром" і "Горіла сосна". І, коли нас запросили на перший концерт, ми сказали собі, що якщо нас сприймуть добре, ми продовжимо працювати, якщо - ні, розбіжимося і кожний піде своїм шляхом. Так вийшло, що нас сприйняли на "Ура!", ще кричали "Браво!", "Біс!", ми навіть не мали що заспівати крім тих двох пісень. От з того часу і почалася наша творча історія. З початку ми не планували робити повністю акапельну музику. Хотілося спробувати себе в різних жанрах. Але зрозуміли, що більш оригінального жанру, який охоплює всі стилі музики, ми не знайдемо. Так що ми зупинилися на цьому, зробили багато експериментів, здобули максимум досвіду і не збираємося покидати цей стиль. А створилися ми фактично вже десять років назад і зараз вийшов останній альбом, який називається "Дорада". Це вже шостий за рахунком альбом. Наша група це - Богдан Богач, Андрій Шивала, я - Володимир Якимець, Роман Турянин, Славко Нудик і Андрій Копраль.
– Як сприймала вас сьогодні публіка? Ви були вже в Італії, чи це ваш перший приїзд?
– Ну, по-перше, сприйняли нас дуже добре, але нехай це прозвучить гордо, ми робим свою роботу чесно, і нас в принципі завжди сприймають добре. В Україні, ми чули такі відгуки і знаємо багато сімей і родин, жінки яких працюють тут. Багато людей з інших міст, які не можуть побачити нас у своєму місті, спеціально приїзджають сюди, щоб нас послухати. І це дуже приємно, що люди, які вже кілька років є тут, пам'ятають про те, що ми є. Звичайно, ми завжди пам'ятаємо про тих людей, які є в інших країнах. Ми перший раз в Італії, але були вже в Америці, в Канаді, в Польші, в Германії, - і всюди є наші люди і вони сумують за своєю країною. І тому нам дуже було приємно тут виступати, приємно, що нас так прийняли. Сьогодні це був короткий виступ, в нас буде ще виступ в універститеті, півтора годинний концерт. Дякуємо всім, хто сьогодні прийшов, хай їм буде легко і щасливо.
– Які ваші плани на майбутнє, які маєте проекти?
– Зараз ми працюємо над записом нового альбому, який буде називатися "Найкращий". Ми перезаписуємо частину матеріалу, який вже був виданий в інших альбомах, але ми хочемо, власне, щоб люди почули, ці пісні так, як вони зараз в нашому виконанні дихають, як вони в нашому виконанні звучать. Це, напевне, єдиний раз в житі, коли можна повернутися на 10 років назад і щось в цьому змінити.
– Щоб ви хотіли побажати нашим читачам?
– В першу чергу, ми хочемо подякувати своїм матерям, які терплять ці довгі поїздки, часто нас не бачуть. Взагалі, всім матерям хочемо побажати великої життєвої радості, довголіття, щастя, віри в щасливе майбутнє і завжди серцем бути разом з своєю родиною.

top