|
|
| page 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 14 15 16 17 18 19 20 21 23 | forum n° 10 - june 1, 2003 |
|
| з листІВ НАШИХ ЧИТАЧІВ | |
|
Д'ЯЧЕНКО ОЛЕНА |
І досить заглянути Ви друг друга змогли, І ніколи не зможете скривдить, І "зломити" ви другу "долі". Не зраджуйте ніколи друзів. Ніяке золото не зможе Друга замінить Дай Бог, любові нам, і терпіння, Щоб в змозі ми були Друг друга зрозуміть. БУС КАЛИНЯК ДАРІЯ Біжить по Європі бус, Спішить горою й рівниною. Тримає надійно бус Зв"язок із Україною Попереду в нього мости І перешкоди дорогою. Він мусить усе пройти З божою допомогою. За нього молимось всі І біжить він горою й рівниною Вдома грошей і листів Чекають родиною. |
|
Щоб голос наш пІд копитьми не згас... |
|
| Прошу надрукувати мої вірші під дівочим прізвищем Андрієвська, пише Наталя Р. В Італії я живу і працюю вже два роки, а у вільний час вчусь. Закінчила курс навчання з італійської мови, курс інформатики. Пробувала поступити в Університет для іноземців, але мене не прийняли, тому що я не маю Дозволу на проживання в Італії. | |
|
О, скільки цвіту нашого по світу! О, скільки крил відтятих по світах! Не існувати ми хотіли - жити, Що би вогонь у жилах не зачах. Що би юрба себе побачила юрбою, Щоб голос наш під копитьми не згас, Зозулями в ярлі кували долю... Який невідворотний то був час! Який то біль - іти у невідомість, Узявши лише смуток з рідних вікон. А що ж юрба? І я байдуже,що в долі Беззвучно плачуть батьківскі реліквіі
Хто не осудить - не судиміий буде, |
Надбитий голос залишила людям, Сама з крильми відтятими – у простір. *** Вітри гортають долі сторінки І днів луну у сутінки відносять, Живу, як поле зоряне під осінь, Від спраги терпну, як усі жінки. Розгорне ніч свій зоряний сувій, На ньому я поворожити хочу, Прокласти стежечку любові через очі, Ти ж серце скаменючене зігрій. Мости над часом пам'ять розведе, Зітхне луна утомлена глибинно, В душі рясніш уродяться озимі І сонце незамулене зійдя. |
| Люблю І неналюбуюсЯ землею, на ЯкІй живу... | |
|
Світла, миру, кохання я вам зичу Друзі! Доброго вам дня, шановні
працівники прекрасного видання "Форум". Про газету я взнала недавно від
своєї подруги з України, дякую! Я українка, Коршунова Світлана Петрівна,
в цьому році 19 липня виповнилося мені 50 років. Маю сім"ю,чоловіка і дочок, а ще маю великий дарунок від Бога, двох голубооких онуків, Андрійка - 9 років, Олексадру - 6 років, я щаслива мати, найщасливіша на Землі бабуся, а за фахом я, художник - оформлювач. Оформляла рекламу, вітрини, пишу акварелями, маслом, вишиваю, вяжу, перукар від Бога, люблю природу, фотографую. Люблю і неналюбуюся землею, на якій живу, де б я не була, в Україні чи в Італії, Богу так було потрібно, щоб я у 2002 році за день до свого Дня народження приїхала у Рим і 18 липня побувала у соборі, де править Папа Римський. Цей подарунок від Неба я ніколи не забуду. Дякую Батьку мій небесний, дякую землі Італії, що прийняла мене безробітну дочку України, обігріла. Дуже боляче, що мої онуки підростають і я їм, як бабуся потрібна, а вже скільки хочеться хорошого донести до маленьких сердець, передати їм талант, який я отримала від своїх батьків - любити Землю, поважати друзів, віддавати, дарувати свю любовь Миру. Я вірю, настане час, і зітруться усі перепони, усі кордони на Землі! |
Я змию слід свого старіння Росою з квітків весняних Дивлюсь на Боже сотворіння І що я бачу в оцю мить Моє волосся майже сиве Нависла на чолі друга Старіє тіло, а не серце, Воно весною ожива. Душа вогню підкине жменю А очі, ніби небеса, Душа - це Боже сотворіння Вона ніколи не згаса. Кому, як не мені сказати прекрасно слово - Я кохаю... Кохаю світ, в якім живу, Кохаю дочок своїх, Кохаю внука і онучку, цілую їх у ніжні щічки, Закохана у пісню солов"я. І в сонце, що над морем родить день Кохаю музику дощу і танець вітра, І мову листя весняного, І пухку ковдру сивого туману І Землю, на якій живу... Кому, як не мені сказати: "Я Кохаю! Я - Мати...!" |
| Як добре, що існує газета "Форум". Вона завжди нас підтримує у всьому, дає нам поради, усе роз"яснює, і нам, українцям, жити допомагає. Надіюсь і я прочитати свої вірші на сторінках газети "Форум". З повагою Любов Коваленко (Штеба) | |
|
Туга за рідним краєм. |
 Так роки швидко летять І вам уже за вісімдесят, Коли думаю - не хочеться спати, Хоч би вас живими застати. Вік у людини такий малий, Ніби й не жив, а уже старий. Прошу вас - тримайтесь І старості своїй - не піддавайтесь! Серцем і душою лину В рідну оселю, на Україну, Де мене мама колихала І колисаночки співала. Серцем і душою лину В рідний край, на Україну, Де я в школу ходила, навчалась, Ума - розуму набиралась. Мужній жінці – українці. Українська жінка - добра, розумна і вродлива, Так чому ж вона така нещаслива? Мабуть тому, що народилась в Україні У тій бездолій країні. Є в Україні чоловіки - егоїсти, п"яниці, Для таких жінка, діти - дрібниці, Не має нічого святого для них у світі, Не думають: "Може плачуть діти?" Егоїсти думають лише про себе І живуть так, як їм того треба, Хочуть гулять, пить, веселиться І ні за ким не журиться. |
| ЛИСТ ДО РЕДАКЦІЇ |
|
ПрофспІлка Чи "Афера"? |
|
Добрий день, дорога редакціє газети "Форум"! |