home

Пригадується хвилююча українська колядка, в якій Божа Матір благає в Христа райських ключів, щоб відімкнути двері раю та пекла і випустити грішні душі. Всім душам дароване прощення, тільки тій душі нема прощення, яка не шанувала батька з матір'ю.
Що отця з матір'ю та налаяла,
Не налаяла, а подумала.
Прадавній народний світогляд, закодований в переказах, легендах, казках, піснях, у прислів'ях і приказках, у звичаях і обрядах, у літописах і думах побожно виплекав культ української родини, культ материнства. І навіть одна лише гріховна думка про отця і неньку категорично засуджувалася і тому непошана до батьків розглядалася як найтяжчий гріх.
Особливої моральної чистоти і естетичної довершеності набув образ Жінки, Матері-Берегині роду в українській народній поезії та в народній педагогіці.
Ой, ненько ж моя, тонка гілко,
Як без тебе гірко:
Тебе ні купити, ані заслужити,
Що без тебе, ненько моя,
тяжко в світі жити,
Що вже я ходила,
Що вже я служила,
Та не знайшла тії неньки,
Що мене родила!
"З родини йде життя людини", "Без сім'ї - нема щастя на землі", "Жінка за три угли хату держить, а чоловік - за один", "Нема цвіту над маківку, нема роду над матінку", "Чоловік у домі голова, а жінка - душа", "Хазяйка в дому - покрова всьому", - у цих та багатьох інших українських народних прислів'ях і приказках сконденсовані моральні й етичні принципи, за якими віками формувався моральний кодекс української родини. Цим кодексом передбачалося відтворення людського роду, свого народу, виховання дітей, організація господарської діяльності, побуту й дозвілля.
Ніщо в світі не замінить тепла отчого дому, затишку родинного гнізда, ніщо так не зігріває душу, як добрий дух рідного дому. "Скрізь добре, але вдома найкраще", "Добре тому, хто в своєму дому", "Своя хата - своя правда, своя стріха - своя втіха", "Свій дім не ворог: коли прийдеш - то прийме", - так наш народ оповідає про український дім, про рідну хату, в якій батько й мати вирощують і виховують люблячих, чемних, порядних дітей.
Видатний український педагог К.Д.Ушинський писав про те, як важко висловити словами «те особисте світле щось, що народжується в нашій душі, коли ми згадуємо тепло рідного сімейного гнізда. До глибокої старості залишаються в нас якісь сердечні зв’язки з тією родиною, з якої ми вийшли».
Втрата рідного дому – цього духовного і душевного притулку для кожної людини є моральною травмою, бо набуття рідного сімейного гнізда вносить в людську душу почуття гармонії, душевного ладу, віри в майбутнє.
Скільки українок і українців вимушено позалишали рідні гнізда, подалися в чужі світи в надії дозаробитися, скласти якийсь гріш, аби витримати в моральній силі свій дім, свою родину, щоб згодом звити своє сімейне гніздо і виховувати в ньому дітей! Безробіття, відсутність коштів на утримання сім’ї, постійна гризота, як вижити в цих немилосердних умовах, а звідси – роздратування, розпач, безнадія, які провокують сімейні сварки, часто наївні сподівання швидко підзаробитися у чужих краях, цілком зрозуміла заздрість до тих, кому вдалося щасливо, з якоюсь копійкою в кишені повернутись до дому – ці та інші причини щмушують українців здебільшого нелегально, а отже, в повному безправ’ї блукати країнми Європи, Азії в пошуках праці.
За експертними даними Міністерства Закордонних справ Укрраїнеи, за кордоном на заробітках нелегально перебуває понад два мільйона громадян України, в Італії зокрема – двісті тисяч осіб. Але Уповноважений Верховної Ради України з прав людини справедливо вважає, що це цифра є занижена і здійснюваний Уповноваженим постійний монітьоринг цього питання дає переконливі підстави стверджувати, що слід говорити про не менше як п’ять мільйонів громадян України, які щороку залежно від сезону перебувають на заробітках за межами України.
Останнім часом стало популярним в Україні стверджувати, що українські трудові мігранти відіграють важливу роль в економічному житті країни – інвестують національну економіку, ослаблюють соціальну напругу, зумовлену масовим безробіттям, а головне – утримують свої сім’ї тут, в Україні. Це справді так, хоча негативні наслідки нелегальної трудової міграції важко сьогодні передбачити для майбутнього України взагалі і для української родини зокрема. На жаль, менше всього говориться про те, що Україна втрачає висококваліфіковані кадри, молоду трудову силу, бо виїжджають за кордон у найпродуктивнішому віці – 30-35 років і здебільшого професійно підтовлені молоді люди, а це витворює доволі песимістичну перспективу для розвитку укранського суспільства.
(Продовження в наступному номері)
Микола Жулинський. Україна.
(На фото: Микола жулинський та Тетяна Кузик, редактор газети «Форум»).

Президенту України Леонідові Кучмі
Голові Верховної Ради України Володимирові Литвину
Прем'єр - міністру України Вікторові Януковичу

 Ми, громадяни України, представники українських спільнот в Італії скликали 10 травня 2003 в Римі Перший Форум українців Італії " Збережімо українську родину".
Заслухавши доповіді Народного депутата України, академіка М. Жулинського " Українська родина і вимушена міграція: причини, пошуки виходу з кризового стану" та Координатора українців греко-католиків в Італії о. В. Поточняка " Українці в Італії. Хто вони і на що сподіваються?", обговоривши у секціях за участю Народних депутатів України, парламентаріїв Італійської Республіки, представників Української Греко-Католицької Церкви, та інших громадських організацій сучасний стан української родини, проаналізувавши причини та можливі виходи з ситуації, що склалася заявляємо про наступне.
Складна політична та економічна ситуація в Україні, відсутність національної консолідуючої ідеї, високий рівень безробіття, знецінення освіти, втрата соціального змісту людської праці, корупція у всіх сферах суспільного життя, перехід економіки держави в тінь, відсутність належного правового захисту громадян, посилення криміналізації суспільства, занепад моральних цінностей, руйнація національної науки та культури, розкрадання народних багатств, практична відсутність плюралізму думок та свободи слова, параліч демократичних перетворень - все це привело до глобальної кризи українського суспільства в цілому та української сім'ї зокрема. У пошуках виходу з цієї ситуації мільйони наших співвітчизників без надії на майбутнє у власній державі подалися на заробітки за кордон, допомагаючи у такий спосіб вижити в Україні власним родинам. Більше як 500 000 громадян України опинилися в Італії. Вирішуючи бодай частково нагальні економічні проблеми, сім'ї заробітчан знаходяться на межі руйнації. Довголітня розлука подружніх пар, залишені напризволяще неповнолітні діти, приречені на самотню старість батьки - ось результат неефективної політики, яку проводить вже більше як десять років українська влада , та викликаної нею трудової еміграції. Український народ опинився на межі демографічної катастрофи!
Залишаючись громадянами України, усвідомлюючи наш економічний внесок у розвиток держави та відповідальність перед власним народом за майбутнє вимагаємо: викорінення корупції; верховенства права: закон один для всіх; створення прозорих сприятливих умов для розвитку українського підприємництва; гарантованого соціального захисту для найменш захищених прошарків населення; відновлення престижу національної світи , науки та культури; запровадження в навчальних закладах уроків християнської етики, поставивши питання духовного відродження на ключове місце в українському суспільстві; дотримання закону про свободу слова;
Для покращення стану тимчасової трудової української еміґрації в Італії необхідне: негайне підписання міждержавної угоди стосовно українських працівників в цій країні, захисту їхніх прав, врегулювання так званої трудової квоти; присікання рекету та митних поборів на кордонах; забезпечення конституційних прав, зокрема участь у голосуванні; прийняття законопроекту про правовий статус українських заробітчан за кордоном; допомога у відкритті українських шкіл та активізації культурного життя; відкриття повноцінного консульського відділу в Неаполі; придбання нового приміщення для консульського відділу в Римі, щоб забезпечити ефективне обслуговування 200-300 осіб щоденно; дозволити посольству України в Італії використовувати частину коштів, які заробляються за вчинення консульських дій для перевезення в Україну тіл загиблих чи померлих в Італії громадян України, а також для допомоги українцям, які опинилися в екстремальній ситуації.
Ми переконані, що вище перераховані умови дозволять змінити ситуацію на краще, посіють у серцях людей віру в майбутнє своєї держави, сприятимуть поверненню заробітчан на Батьківщину.
Для подальшого згуртування українців в Італії, вираження їхніх інтересів та захисту прав Форум оголошує про створення Координаційної Ради всеіталійської громадської організації – Товариства Українців Італії.
З НАМИ БОГ!
СЛАВА УКРАЇНІ!
Рим, 10.05.2003.

"УкраЇнцІ в ІталІЇ. Хто вони І Чого сподІваютьСЯ?"

Провідавши за останніх ппівтора року кілька десятків міст Італії і спілкуючись з тисячами, а то й десятками тисяч українців, я дійшов донаступного висновку: на питання: хто виїхав з України в Італію? - Можу дати відповідь - той, хто міг. А це переважно інтелігенція: вчителі, лікарі, працівники культури, інженери тощо. За даними анкетного опитування, яке проводилося минулого місяця, із 1600 опитаних осіб, 37,7% з прибулих в Італію мають вище освіту, 49,8% - серднього-спеціальну освіту. Їм легше дається вивчення чужої мови, і багато з них, ймовірно залишаться тут надовго.
Виїжджають також прості люди, часто нещасливі в подружжі. Їм тут нелегко, вони не знають собі ціни, важко адаптовуються. Постійно в сльозах за рідними й Батьківщиною.
Виїжджають такоє люди легкого хліба: шахраї, рекетири, перепродавці робіт тощо.
Чому виїхіли? Не з добра, а для того, щоб:
- вивчити дітей;
- придбати житло;
- врегулювати податки та оплатити комунальні послуги;
- щоб вижити, бо, часто, чоловік - пияк або покинув сім'ю, і треба ростити діточок.
Стан українців у Італії:
- під юридичним кутом - правна незахищеність і нестабільність. Більшість людей, внаслідок затягування видачі документу permesso di soggiorno перебувають на незаконних правах. Це означає, що не всі отримують13-ту зарплату, відпускні, ліквідаційні, бувають часті випадки, коли їх обманюють роботодавці, не виплачуючи зароблені гроші. Крім того, брак вихідних, нема страховки на лікування, неможливість виїхати за межі держави чи повернутися додому, постійний страх перед поліцією тощо.
Будучи громадянином України, сотні тисяч людей не можуть голосувати.
Окремим є питання українського посольства в Італії, зокрема консульського відділу. Люди скаржаться на високі ціни за видачу довідок, на величезні кількамісячні черги до консультантів, на брак проведення роз'яснювальної роботи серед наших громадян. Від себе тут хочу додати наступне. На мою думку, проблема українського представництва в Італії криється не стільки в особах консула чи посла, скільки у величезних кількісних потребах запитів, які не неможливо задовільнити в швидкому часі.
- У культурному й інтелектуальному вимірах спостерігається закономірна деградація особистості. Внаслідок цілоденного перебування в ізоляції від українського середовища, своєї культури (не раз це триває кілька років), багато наших співвітчизників втрачають інтерес до всього і цікавляться тільки грішми, за які готові віддати тіло й душу. Недільні розмови часто зводяться до банальніх розповідей про сеньйора та сеньйориту, яких догладають.
- Відхилення у психиці зауважується в більшості внаслідок браку спілкування зі своїми людьми або пережитого шоку, використовування, залякування, а також непоодиноких випадків сексуальних домагань з боку роботодавців.
- У плані духовності зауважується внутрішній ріст з переконання: бо тільки Бог не зрадив. З іншого боку - моральне падіння чинить душу пригнобленою й безініціативною.
Незважаючи на перераховані проблеми, українці в Італії, об'єднуючись навколо церкви, намагаються зберегти свою національну ідентичність, не асимілюватися в чужому середовищі.
- На даний час організовано 72 українські громади у різних містах Італії.
- Власними зусиллями видається україномовний часопис "До Світла" (тираж - 3,5 тис.).
- Систематично організовуються мистецькі та духовні свята.
- Традиційними стали паломництва до святих місць Італії.
- Недавно в Римі, при цьому соборі, відкрилась Українська Недільна школа для дітей віком від 5 до 15 років (нараховує вже 20 учнів).
- Вдруге проводиться Свято матері для українців Італії.
o враховуючи вищесказане, доцільно було б:
- створити коорлинаційний центр з наступними відділами:юридичним (роз'яснення щодо документів, консультатцій, дій при нещасних випадках (переправлення тіла померлого, захисту в суді тощо);
o культурно-просвітницьким (при церквах - недільні школи для дітей, організація тематичних свят, мистецьких аматорських колективів тощо);
o фінансовим - організація спілдок самодопомоги;
o медико-психологічним.
Все це можна організовувати при церквах, де назагал сходяться свідомі українці, а доказом цього є наш нинішній Форум, представники якого обирались переважно при церковних громадах.
Рим, 10.05.2003.
о. Василь Поточняк,
пасторальний Координатор українських греко-католицьких громад Італії.

top