|
Пригадується хвилююча українська колядка, в якій Божа Матір благає в Христа
райських ключів, щоб відімкнути двері раю та пекла і випустити грішні душі. Всім
душам дароване прощення, тільки тій душі нема прощення, яка не шанувала батька з
матір'ю.
Що отця з матір'ю та налаяла,
Не налаяла, а подумала.
Прадавній народний світогляд, закодований в переказах, легендах, казках, піснях,
у прислів'ях і приказках, у звичаях і обрядах, у літописах і думах побожно
виплекав культ української родини, культ материнства. І навіть одна лише
гріховна думка про отця і неньку категорично засуджувалася і тому непошана до
батьків розглядалася як найтяжчий гріх.
Особливої моральної чистоти і естетичної довершеності набув образ Жінки,
Матері-Берегині роду в українській народній поезії та в народній педагогіці.
Ой, ненько ж моя, тонка гілко,
Як без тебе гірко:
Тебе ні купити, ані заслужити,
Що без тебе, ненько моя,
тяжко в світі жити,
Що вже я ходила,
Що вже я служила,
Та не знайшла тії неньки,
Що мене родила!
"З родини йде життя людини", "Без сім'ї - нема щастя на землі", "Жінка за три
угли хату держить, а чоловік - за один", "Нема цвіту над маківку, нема роду над
матінку", "Чоловік у домі голова, а жінка - душа", "Хазяйка в дому - покрова
всьому", - у цих та багатьох інших українських народних прислів'ях і приказках
сконденсовані моральні й етичні принципи, за якими віками формувався моральний
кодекс української родини. Цим кодексом передбачалося відтворення людського
роду, свого народу, виховання дітей, організація господарської діяльності,
побуту й дозвілля.
Ніщо в світі не замінить тепла отчого дому, затишку родинного гнізда, ніщо так
не зігріває душу, як добрий дух рідного дому. "Скрізь добре, але вдома
найкраще", "Добре тому, хто в своєму дому", "Своя хата - своя правда, своя
стріха - своя втіха", "Свій дім не ворог: коли прийдеш - то прийме", - так наш
народ оповідає про український дім, про рідну хату, в якій батько й мати вирощують
і виховують люблячих, чемних, порядних дітей.
Видатний український педагог К.Д.Ушинський писав про те, як важко висловити
словами «те особисте світле щось, що народжується в нашій душі, коли ми згадуємо
тепло рідного сімейного гнізда. До глибокої старості залишаються в нас якісь
сердечні зв’язки з тією родиною, з якої ми вийшли».
Втрата рідного дому – цього духовного і душевного притулку для кожної людини є
моральною травмою, бо набуття рідного сімейного гнізда вносить в людську душу почуття
гармонії, душевного ладу, віри в майбутнє.
Скільки українок і українців вимушено позалишали рідні гнізда, подалися в чужі
світи в надії дозаробитися, скласти якийсь гріш, аби витримати в моральній силі
свій дім, свою родину, щоб згодом звити своє сімейне гніздо і виховувати в ньому
дітей! Безробіття, відсутність коштів на утримання сім’ї, постійна гризота, як
вижити в цих немилосердних умовах, а звідси – роздратування, розпач, безнадія,
які провокують сімейні сварки, часто наївні сподівання швидко підзаробитися у
чужих краях, цілком зрозуміла заздрість до тих, кому вдалося щасливо, з якоюсь
копійкою в кишені повернутись до дому – ці та інші причини щмушують українців
здебільшого нелегально, а отже, в повному безправ’ї блукати країнми Європи, Азії
в пошуках праці.
За експертними даними Міністерства Закордонних справ Укрраїнеи, за кордоном на
заробітках нелегально перебуває понад два мільйона громадян України, в Італії
зокрема – двісті тисяч осіб. Але Уповноважений Верховної Ради України з прав
людини справедливо вважає, що це цифра є занижена і здійснюваний Уповноваженим
постійний монітьоринг цього питання дає переконливі підстави стверджувати, що
слід говорити про не менше як п’ять мільйонів громадян України, які щороку
залежно від сезону перебувають на заробітках за межами України.
Останнім часом стало популярним в Україні стверджувати, що українські трудові
мігранти відіграють важливу роль в економічному житті країни – інвестують
національну економіку, ослаблюють соціальну напругу, зумовлену масовим
безробіттям, а головне – утримують свої сім’ї тут, в Україні. Це справді так,
хоча негативні наслідки нелегальної трудової міграції важко сьогодні передбачити
для майбутнього України взагалі і для української родини зокрема. На жаль, менше
всього говориться про те, що Україна втрачає висококваліфіковані кадри, молоду
трудову силу, бо виїжджають за кордон у найпродуктивнішому віці – 30-35 років і
здебільшого професійно підтовлені молоді люди, а це витворює доволі песимістичну
перспективу для розвитку укранського суспільства.
(Продовження в наступному номері)
Микола Жулинський. Україна.
(На фото: Микола жулинський та Тетяна Кузик, редактор газети «Форум»).
|