|
Останнім часом до тем для обговорення політично активної громадськості, крім
політреформи і відносин зі США, додалася ще одна: розкол опозиції відбувся. Про
те, чого багато хто боявся, у що не хотіли вірити і що передбачали, заговорили
не тільки "провладні" (точніше, антиопозиційні), а й опозиційні ЗМІ, а також
відомі політики зі стану самої опозиції.
У принципі, слово "розкол" не зовсім відповідає тому, що відбувається. Точніше
процес можна охарактеризувати як відпадання потенційних союзників від
наймогутнішої з сил "четвірки" - блоку "Наша Україна". Тим більше, що саме
Віктор Ющенко першим заявив про свою готовність до участі у президентській гонці
і тоді ж (на Форумі демократичних сил у кінці березня) запропонував іншим
"четвірочникам" приєднуватися, точніше, об'єднуватися навколо власної фігури.
Головними "розкольниками" в опозиційних лавах стали, як і слід було чекати,
лідер Компартії Петро Симоненко і голова блоку свого імені Юлія Тимошенко. З Юлією
Володимирівною, проте, поки ясно не все, але про це - нижче.
 Що ж до
Петра Миколайовича, то не секрет, що "дружба" його з правоцентристами від
початку була тимчасовою мірою. Йти разом до кінця - значить висувати єдину
кандидатуру, а вже зняття Симоненка кандидатури на користь Ющенка (або навпаки)
ніколи не очікувалося навіть дуже наївними представниками "рядового" електорату.
Звичайно, те, що заяви, зроблені першим секретарем ЦК КПУ в інтерв'ю "Столичним
новинам" (де Петро Миколайович надто сумнівався в опозиційності НУ) стали
топ-новиною для, скажімо так, несхильних до Ющенка ЗМІ, не дивує. Те ж стосується
і, наприклад, звернення головного комуніста країни зі стін "Феофанії", у якому
він на підставі дійсно негідної поведінки львівських правих і ультраправих 9
травня клеймить "неофашистами" всіх правих взагалі. Все-таки на війні як на
війні (у тому числі інформаційної).
Але насправді всі розуміють, що подібні виступи були тільки питанням часу.
Очевидно, що комуністичний електорат (як, проте, і електорат Ющенка) ні за яких
обставин не готовий до прийняття співпраці з ідейним ворогом. Крім того, загальновідома,
якщо не складна, то і не дуже проста ситуація всередині Компартії, де завжди
(особливо при необхідній стимуляції ззовні) може утворитися фронда в особі того
ж Леоніда Грача.
Тим часом, комуністичний і "нашеукраїнський" електорати не тільки
антагоністичні, а й дуже стійкі (що відзначають усі соціологи). Тобто будь-які
як критичні висловлювання Симоненка на адресу Ющенка в принципі нездатні
зменшити голосів останньому (і, зрозуміло, навпаки). У той же час потрібно
враховувати, що основні "бойові дії" між владою і опозицією, сьогодні
розгортаються навколо громадян, які вагаються, що ще не визначилися зі своїм
вибором (за різними даними, їх кількість досягає чверті усіх виборців). У цьому
значенні антиющенківські демарші з будь-чийого боку, є досить дійовою зброєю.
Як відомо, рейтинг Ющенка, в принципі, досить довгий час залишається
"законсервованим", і не допустити його зростання є необхідною умовою для всіх
тих, хто не приймає президента Ющенка ні за яких обставин. Таким чином, питання
полягає не в тому, чи буде Симоненко критикувати праву опозицію, а в тому,
наскільки ця критика буде працювати на користь привладних сил (як у випадку з
ініційованим комуністами і есдеками скандалом навколо одного з найближчих до
Ющенка "нашеукраїнців", голови бюджетного комітету Петра Порошенка). Це ж
питання упирається в інше: чиїм спарринг-партнером вважатиме за краще бути
Компартія протягом як мінімум п'яти років після 2004. У цьому контексті, до
речі, потрібно пам'ятати про можливості політреформи з теперішнім часом, а не
декларативним (як у президентському проекті) перерозподілом повноважень на
користь парламенту, що лівим не може не сподобатися. Іншими словами, їх
підтримка майже гарантована тому, хто зуміє, в свою чергу, гарантувати такий хід
реформи.
Юлія Тимошенко, на загальну думку, давно є для самого рейтингоносного політика
країни проблемою номер один. Традиційно екс-прем'єр і його екс-підлегла,
намагалися не винести "сміття з хати". Однак останнім часом тенденція до
розбіжностей все частіше стала виявлятися на публіці. "Якісним стрибком" можна
вважати знамените голосування з питання відправки до Кувейту українського
РХБ-батальйону, "врятоване" голосами "Нашої України". Висловлювання Юлій
Володимирівни на адресу лідера НУ після цього голосування були ще м'якими, але
вже досить недвозначними.
Публічна активність Тимошенко, зокрема, її заяви у російській пресі про можливу
участь у президентській гонці, а також обережна, але регулярна критика Ющенка,
дали багатьом спостерігачам підстави вважати, що амбіції вкотре вже виявилися
сильнішими за спільні інтереси. Опозиційну "четвірку" почали порівнювати з сумно
відомою "Канівською четвіркою" кандидатів у президенти 1999 року, що розпалася,
як відомо, в переддень виборів. Сильним аргументом на користь такого твердження
стала також обіцянка Тимошенко подати до суду на "нашеукраїнця" Ігоря Гриніва,
через пресу лідера, що звинуватив БЮТ у "впливі" на членів НУ з метою схилити їх
до підтримки Програми Віктора Януковича. (Проте, ця історія все-таки стоїть
особняком внаслідок нез'ясованості багатьох моментів самого голосування -
очевидно, що пояснення опозиційних фракцій, що підтримали Програму ніби в обмін
на Закон про пропорційні вибори, а потім ніби "кинутих" більшістю, влаштовують
обидві сторони, але не витримують ніякої критики).
Найнедовірливіші прихильники Ющенка вбачають у Тимошенко не більше не менше, як
знаряддя влади, за допомогою якого у Ющенка намагаються "відкусити" на виборах
неабияку частину електорату (особливо на Західній Україні). У той же час,
ситуація у стосунках Ющенка з партнерськими силами поза НУ, як і з окремими
суб'єктами всередині блоку, така, що той, хто нанесе перший удар, надовго
отримає в очах електорату ярлик "зрадника" (чим, можливо, і пояснюється завидна
терплячість Ющенко). Амбіційна, але ощадлива Юлія Володимирівна напевно не може
бажати собі долі, щонайбільше, Наталі Вітренко. Хіба що у неї не залишиться іншого
виходу (до речі, поки що у "війні" з Генпрокуратурою Тимошенко, як відомо,
відстояла свої позиції за допомогою судових інстанцій).
Насправді дії лідера БЮТ направлені, швидше, на створення собі максимальної
значимості в очах лідера "Нашої України". Так, у кінці квітня, заступник
Тимошенко по блоку, голова партії "Собор" Анатолій Матвієнко вперше після
згаданої вже пропозиції Ющенка об'єднуватися навколо його кандидатури,
розгорнуто висловився стосовно необхідності "єднання демократичних сил" на
рівноправних засадах. За словами Матвієнка, позиція Ющенка пояснюється тим, що
"найближчі люди з його оточення запевняють його ж, що у другому турі виборів
перемога нікуди від нього не подінеться". Однак, сам по собі Ющенко, вважає
депутат, не зможе обіграти перевірений тандем "кандидат від влади проти
комуніста". У зв'язку з цим, Матвієнко не виключив, що Ю. Тимошенко може
виступити на президентських виборах самостійним кандидатом.
5 травня, аналогічну думку розвинула і сама Юлія Тимошенко, яка заявила, що для
перемоги над кандидатом від влади "потрібен потрійний запас сил, адже будь-який
кандидат від влади у першому турі зможе, не маючи підтримки, набрати близько 30%
голосів завдяки адмінресурсу". У зв'язку з цим, на думку Тимошенко, Ющенко
необхідно блокуватися з іншими силами, оскільки Симоненко "виштовхне" його з
другого туру. Зазначимо, що, виключаючи таким чином Симоненка з числа
"кандидатів від демократичних сил", Юлія Володимирівна "за умовчанням" пропонує
блокуватися насамперед саме з очолюваним нею блоком.
У зв'язку з цим, доречно згадати про гучне соціологічне дослідження, проведене
на замовлення журналу "Політична думка". За результатами цього дослідження,
презентованим шефом-редактором журналу, політологом Володимиром Полохало, Ющенко
залишався фаворитом першого туру, а в деяких випадках (наприклад, якщо єдиним
кандидатом від влади виступав Віктор Янукович), розрив був мінімальним. При
цьому Ющенко вигравав вибори у другому турі проти будь-якого конкурента, крім
Тимошенко, з якою вони отримали понад 40 %. Очевидним, хоч і не озвученим
висновком була необхідність блокуватися з Тимошенко для того, щоб отримати
"запас" у першому турі і відсутність небезпечних суперників у другому.
Опубліковані паном Полохало цифри, однак, викликали критику з боку багатьох соціологів:
так, директор фонду "Демократичні ініціативи" Ірина Бекешкіна відзначила, що
"назвати це дослідженням взагалі важко", оскільки розрахунки проведені дуже
примітивно і змахують на підтасовування. "Голоси виборців - не чемодан, який
можна передавати", - наголосила Ірина Ериківна, заявивши також, що "ситуація,
коли у другий тур вийдуть Ющенко і Тимошенко, неможлива на 99%". У зв'язку з цим
соціолог охарактеризувала дослідження як "сумний приклад того, коли… соціологія
починає використовуватися як певне знаряддя" (справедливості ради відзначимо, що
цей коментар з'явився у близькій до Ющенка газеті "Без цензури").
Цікаво також порівняти активність Юлії Володимирівни по об'єднанню опозиції з
такою ж активністю у переддень парламентських виборів-2002. Як показали
результати виборів, насправді об'єднання тоді виявилося б помилкою, оскільки
окремо опозиційні партії взяли набагато більше голосів, ніж могли б зробити це в
єдиному блоці. Однак саме тоді Тимошенко розгортала найактивнішу публічну діяльність,
презентувала при великому збігу журналістів Відкритого листа з закликом до
об'єднання і організовувала інші акції, які, на думку більшості спостерігачів,
служили виключно піар-цілям БЮТ (і у цьому плані були, треба сказати, небезуспішні).
Сьогодні ж є в деякому роді зворотна ситуація "підштовхування" до об'єднання за
допомогою найрізноманітніших, часто діючих побічних інструментів. Чи означає це,
що якщо 2002 року об'єднання опозиції було Тимошенко насправді не потрібно, то
зараз воно їй необхідне?
Якщо це так, то сьогодні потрібно говорити не про конфлікт між Ющенком і
Тимошенко, а про "гру мускулами" найслабкішої сторони, яка бажає довести свою
необхідність стороні найсильнішій. У той же час не можна не відзначити і
об'єктивних причин, які спонукають БЮТівців до таких кроків. Насамперед це,
звичайно, згадана вже позиція Ющенка, який хоче бути "першим серед нерівних",
виникнення якої спостерігачі одноголосно приписують впливу його оточення.
Ющенко, мабуть, потрібно також мати на увазі, що чим би не були викликані дії
Тимошенко, вони об'єктивно негативно впливають на його імідж (хоч поки і
незначною мірою). Потенційно це може стати одним із інструментів зниження його
рейтингу, що є наступним логічним кроком його опонентів після того, як
реалізована стратегія "заборони зростання" популярності найпопулярнішого
політика.
Загалом же на сьогодні можна говорити про "кристалізацію" кандидатів у
президенти, що не відносяться прямо до провладних сил. Процеси, що відбуваються
наразі у стані опозиції є складовою такої "кристалізації", яка також може мати
на увазі появу деякого "рівновіддаленого" кандидата (останнім часом таким,
зокрема, називають спікера Володимира Литвина).
За великим рахунком, цей процес є абсолютно природним, але в той же час і
розкриває принципові помилки опозиції. Зокрема, той факт, що опозиція допустила
появу самого терміну "опозиція" у тому значенні, в якому він вживається зараз -
і, більше, того, сприяла його становленню. Тепер це дозволяє її опонентам
говорити про "розкол опозиції", чого не могло б трапитися, якби опозиція з
самого початку чітко пояснила виборцям - можливо, у спеціальній декларації, на
які так щедрі опозиціонери з інших мотивів - мета, зміст і межі своєї єдності.
Не кажучи вже про те, що опозиція повторює свою класичну помилку, краще всього
виражену у передвиборній листівці Олександра Мороза зразка 1999 року: "Тільки О.
Мороз може перемогти Л. Кучму!". Як вказували експерти, така листівка вже
народжувала відчуття непереможності діючого президента…
|
